Про те як Олексій близькості боявся…
Олексій звернувся до психотерапевта в 47 років. Він завжди вважав себе незалежним і самодостатнім. Справжній холостяк, який ніколи не був у довготривалих стосунках. Якщо стосунки і траплялися, то дуже швидко розпадалися. Олексію завжди здавалося, що партнери хочуть контролювати його, обмежувати, забирати свободу. Будь-яка спроба зблизитися викликала в нього паніку й бажання втекти.
З друзями – схожа історія. Він спілкувався легко, але не любив «про особисте». Не просив про допомогу, навіть коли було важко. Працював багато, бо тільки в роботі почувався комфортно. Але вечорами, коли шум справ стихав, фоном відчувалась самотність і порожнеча.
Олексій зростав у сім’ї, де батьки не вміли бути емоційно доступними. Батько був суворим і вимогливим, мати жертвувала всім заради сім’ї, але ніколи не розповідала про свої почуття. Будь-який прояв слабкості карався: «Мужики не плачуть», «Не ний – сам розбирайся». Так хлопчик навчився, що на інших покладатися не можна, що треба бути сильним і не довіряти нікому.
Страх близькості, неможливість довіряти, прагнення бути самодостатнім за будь-яку ціну. Люди з контрзалежністю відчувають, що їм потрібна любов, але одночасно її бояться. Вони будують стіни, ховаються за зайнятістю, знецінюють почуття, бо вірять: як тільки вони відкриються – їм зроблять боляче, покинуть або зрадять.
У терапії Олексій усвідомив, що його страхи – це наслідки минулого, що його незалежність – не сила, а захист. Він поступово вчився довіряти, ділитися почуттями, приймати підтримку. Маленькими кроками почав будувати стосунки, які більше не здавалися пасткою.
Контрзалежність можна подолати. Головне – помітити її, зрозуміти причини й дозволити собі наближатися до людей, не боячись втратити себе.
Анастасія Приходько